Break West з Віталієм Портниковим: про три погані сценарії та нову державу, в якій нам доведеться жити
бізнес-сніданок у Львові
Матеріал підготували Максим Асафатов та Марічка Закалюжна
12.03.2014

Головні тези зустрічі: кінець Радянської України, погані сценарії у розвитку стосунків із РФ, інформаційна війна, реформи та зародження нової України.

Бізнес-сніданки Break West відбуваються раз на місяць у готелі «Леополіс», де фахівці різних галузей збираються за кавою та обмінюються своїм досвідом та думками. Гостем бізнес-сніданку у березні став Віталій Портников, який поділився своїми думками стосовно ситуації в країні та можливими сценаріями розвитку стосунків з Росією. Також відбулась дискусія за участі місцевих підприємців, юристів, громадських та культурних активістів. Організатором зустрічі є юридична компанія HD Partners та ГО «Свобода слова».

бізнес-сніданок бізнес-сніданок бізнес-сніданок бізнес-сніданок бізнес-сніданок бізнес-сніданок

Вступне слово Віталія Портникова:

«Спробуємо розібратись що відбулось і що робити далі. Багато хто з вас буває в Києві, самі бачили, яка розруха панує в країні — і в коридорах влади, і те, що фактично починається війна. Все це серйозно помічається на стані суспільства. Я не розумію чому, але останнє засідання Ради ГО «Всеукраїнське об’єднання «Майдан» було, коли ми затверджували уряд, після цього ніхто не збирався. Суспільство теж в паралізованому стані.

Але зараз можна точно сказати, що України, яка була до листопада 2013, вже немає. А революція 2014 року — це кінець Радянської України.
Сучасний кінець Радянської України

Що відбулось після 1991 року? Нічого не сталося. Україну Радянську переіменували на незалежну, але нічого не змінилось. Все українське вважалось другорядним. Були якісь моменти, але це був більше фольклор. Уряди, які оголошували себе українськими, той же уряд Ющенка — ніяких реальних дій, щоб позбавити нас цієї цивілізаційної наближеності до Росії, не здійснював (мається на увазі питання самої ментальності). Те, що почало відбуватися з листопада минулого року — це, насправді, розтавання з совком. Несподівано українські національні символи: прапор, гімн — стали «марсельєзою». Коли це стає загальнонародним рухом, людина не задумується про первинний сенс. Я бачив людей, які співали український гімн та плакали — один єврей, один росіянин і поляк — співають гімн і плачуть. Тут я зрозумів, що відбувся глибинний зрив. Вони дозволили зараз те, що не дозволяли собі раніше, відбулось переосмислення — так і наступив кінець Радянського Союзу. Цей злам, фактично, зупинився на кордонах нашого Сходу, але дякуючи Путіну та його армії, далі на Сході теж починається цей процес. Бачите, в Миколаєві та Одесі так само кажуть «Слава Україні», як і у Львові. Пів року тому ми навіть не думали, що хтось в Одесі буде кричати «Слава Україні». Для Росії це, звичайно, жахлива річ, бо вони не можуть зрозуміти цього.

Радянський Союз — це продукт російської цивілізації. Це могло по-різному називатись, але одним з головних проявів було те, що треба розмовляти російською мовою.

Якщо хтось розмовляв українською, притримувався української культури — це вже була людина другого сорту.

З євреями була та сама ситуація при виявлені єврейської ідентичності. Як українці могли відповісти на це постійне пригноблення своєї сутності? Абсолютно очевидно — етнічною революцією. Цікаво, що етнічний бунт українців та етнічний бунт євреїв відбувався разом. Для нас євреїв, теж несподіванка, що величезна кількість людей виходила на вулицю й брала участь в цьому русі. (Віталій Портников під час виступу посилався на свій матеріал «Євреї та Майдан» — прим. ред.)

Насправді, вони (російська влада — прим. ред.) це сприймають як тріумф «етнічної революції». Якщо всі співають гімн і кричать «Слава Україні», значить всі вони — «бандерівці». Якщо десять євреїв, чи там десять вірменів співатимуть гімн України — росіяни цього не побачать, для них цього не існує, вони живуть у своєму світі, а ми вже в своєму — іншому. Ми історично розійшлися, при чому, мені здається, що назавжди. Тепер виникає питання — що з цим робити?

Нова Україна

Після цих подій, а їх можна по різному називати — Антирадянська, Антикримінальна Революція, Революція Гідності — відбулось реальне здобуття незалежності України.

Але завоювавши незалежність України ми, фактично, втратили державу, бо ніякої іншої держави крім радянської України у нас не було.

Держави — немає, інституції знищені. Те, що Янукович спеціально руйнував впродовж останніх років — армію, розвідку, суди, податкові органи — повсюди. Я навіть не уявляв собі масштаби цього руйнування. В кабінетах СБУ сиділи росіяни, і для російської держави — це абсолютно правильна політика, бо якщо держави не існувало — треба її порвати.

Але питання номер один: як ми будемо в цих руїнах жити? Як будувати країну? Що є першочерговим?

Я завжди вважав, що першочерговою є реформа місцевого самоврядування, але зараз про це майже ніхто не говорить. Не має грошей, ми існуємо в рамках того, наскільки населення готове терпіти, а реформи будуть болісними. Я розумію процеси, але я не розумію шляхи виходу. Щоб в нас не було ілюзій, люди, які знаходяться зараз при владі теж не знають ці шляхи. Вони реагують на ті виклики, які виникають, плюс неочікувані події на Сході та Півдні, плюс, фактично, відбувся розділ влади олігархам на регіональному рівні.

Ми думали, що в нас буде однаковий процес реформ в країні. Зараз, в найкращому випадку, якщо це все переживемо, у нас буде така держава як Китай — Південний та Північний. На півночі буде так, як ми хотіли, а там на Півдні буде не Неаполь, а Сицилія. Інакше вже не буде, інакше ми не збережемо Україну цілою. Цю «Сицилію» ми можемо або віддати, або захистити в такому форматі. Питання, наскільки ми готові цю схему державного існування прийняти і як ми будемо в ній існувати.

Крим: три поганих варіанти

В мене в голові є три поганих варіанти щодо стосунків з РФ. Кожен нехай вирішить для себе, який з цих варіантів є найгіршим.

1. Ми втрачаємо Крим, але зберігаємо всю іншу територію.

Країна стає антиросійськи налаштованою з цими «Північчю та Півднем», але з «п’ятою колоною», яка буде зберігатись, проте нам буде набагато легше з нею боротися. Ця «п’ята колона» буде агресивна, але ізольована. Ніхто в цій країні не скаже, що в нас з РФ чудові стосунки і що нам треба дружити. В цій країні дуже швидко все зміниться, і настрої в суспільстві теж. Нам досить легко буде вирішувати питання з Євросоюзом та НАТО.

2. Окупація Сходу.

Не думаю, що зараз можливий такий варіант, але його можуть спробувати здійснити. Окупація східних областей — Донецької, Луганської, Харківської — далі умовно не підуть. В такому випадку, Росія отримає 15 млн. населення, які треба утримувати, а зараз в них грошей не має. Також, буде конфронтація та санкції Заходу, внутрішні проблеми. Ви всі прекрасно розумієте, що ця окупація не обійдеться без великих жертв. Я не уявляю, як росіянин вб’є українця, або якщо вб’є етнічного росіянина, — це буде удар по мізкам, який російська цивілізація може не витримати. Такій державі як Росія я даю 5-6 років існування, за цей час ми відновимо конституційний лад та відбудеться розпад РФ та подальше збільшення території України, за рахунок областей РФ, які будуть змушені до нас приєднатись. Це не жарт. Ми до кінця не розуміємо, до якого рівня глобальних процесів ми можемо дійти. Це є поганий варіант, це мрія Донцова, а я — не Донцов. Цей варіант може здаватись позитивним, але це багато крові, економічні проблеми, кордон боротьби по Дніпру, ми будемо весь чась боятись чи не підуть вони далі. Це вже не Грузія, це Франція часів боротьби з Гітлером. Я не дуже вірю у вірогідність такого варіанту.

3. Росіяни підуть з Криму

Третій варіант теж не дуже ймовірний — росіяни підуть з Криму під тиском Заходу, але закріпляться в Севастополі, звідти ми їх ніколи не викуримо. Я навіть не знаю, що потрібно зробити, щоб вони звідти пішли. Але підуть з Криму на західних умовах — широка автономія, політичні домовленості, розширення українського уряду. Тобто ми збережемо повністю територіальну єдність, але будемо в не до кінця визначеному стані. Захід не буде робити якихось різких кроків по співробітництву з нами, бо буде думати, що нарешті досягнув якоїсь стабільності, і якщо вони щось зроблять, то росіяни знову «полізуть», «нехай краще вони не лізуть». Ми підпишемо угоду асоціації, але ніяких подальших дій не буде. Не буде ніякого співробітництва з НАТО. Буде невизначеність до кінця.

Ці всі три варіанти складні і погані. Але кожен з них має свої переваги, для кожної окремої людини. Слід розуміти, всі ці три варіанти — це життя в інших країнах.

Кожен з нас має побудувати процес існування в такій країні — це будуть три різні моделі».

Розмова Віталія Портникова з учасниками бізнес-сніданку тривала близько двох годин. Редакція наводить найцікавіше з цієї дискусії.

Інформаційна війна

Роман Андрейко, генеральний директор ТРК «Люкс»:

— Потрібно брати ініціативу в свої руки. Є багато речей, які можуть зробити люди, які тут сидять. Кожен може щось зробити сам, як наприклад Юля, дівчина з Києва, записала ролик «I Am a Ukrainian», який набрав близько 8 млн переглядів. Нічого для цього особливого не потрібно. Кожен присутній має мінімум 5-10 людей за кордоном. Напишіть їм, що відбувається. Бийте в дзвони — на Україну нападає ворог.

Віталій Портников, журналіст:

— Західна суспільна думка має значення. Росіяни витрачають неймовірну кількість грошей на ретрансляцію своєї позиції, українці — ні. Але навіть наодинці можна змінити повністю картину. Вся журналістика, навіть всі ліберальні медіа в Росії — працюють на війну. Ми між іншим так само існуємо в світі російських провокацій. Те що нас використовують — це так, збільшуючи паніку в суспільстві. Це стосується і ретрансляцій меседжів, скажімо від Іларіонова, заклики якого направлені на війну. Це транслюють наші ЗМІ — бо вони ньюзмейкери, але нам потрібно зберігати спокій та не піддаватись паніці.

Взаємодія між Сходом та Заходом

Ярослав Рущишин, підприємець та громадський діяч:

— Мені бракує довгого життя на Сході. Але за моїми спостереженнями, за тиждень люди, що роками жили в мирі стали непримирими ворогами, це стосується Сходу, а особливо Криму. Вийти з синьожовтим прапором — небезпечно. Ми мислимо трохи інше, ніж Схід, тому треба впроваджувати заклики до розуміння. Вони не розуміють, як за ідею йти на кулі. На мою думку, найголовніше впровадити економічні реформи — зараз і так шоковий стан, «шокова терапія» реформами б адекватно сприймалась. Потрібно, щоб Центр та Схід країни поступово піднімався в матеріальному плані — і їхня думка буде змінюватись. Із моєї розмови з Шереметом я виніс, що про радикальність реформ не йдеться. Я виступаю за радикальні зміни: 135 існуючих податків треба «ділити» на 6 чи на 2 чи на 3. Треба переходити до економічної розмови зі Сходом. Тут є важливий момент: майже весь Схід хоче жити в Києві. Тому, в цій ситуації можна використати своєрідний авторитет Києва. Але як говорили про владу та опозицію, що вони не встигають за революцією, так само й Київ не встигає за революцією.

Віталій Портников:

— Схід боїться не Києва, а вас (мається на увазі Заходу — прим. ред.). Тому Захід має бути центром толерантності. Щоб там не сказали, Київ лише аксептує цінності, але поводить себе як східний мегаполіс. Коли з’явилась ініціатива «Львів говорить російською», ця ініціатива мала величезний пропагандистський ефект і люди в Донецьку її підтримали. Якщо б Львів став центром! Ви (Захід) весь час намагались зробити так, щоб вони заксептували ваші цінності. З державницької точки зору, це абсолютно правильно. Але зараз заксептуйте їхні — ми збережемо державу. Потім, ми створимо державу на загальних цінностях, насамперед економічних.

Треба було створити Раду регіональної взаємодії. Ініціатива мала б йти від Львова, а не від Києва. Це тут треба звернутись до Сходу, запросити конкретних бізнесменів, щоб це було інституційно. Київ не має бути точкою об’єднання, а ми перестанемо бути центром міфологічних маніпуляцій.

Будемо реалістами, нова влада, фактично, створює на Сході Нову Італію. Якщо олігархічне правління там закріпиться, воно залишиться в такому стані. Але! Громадську дільність треба координувати з новим оточенням нових губернаторів. Це не те громадянське суспільство, яке ми бачимо у Львові чи Києві, але ми з ними теж маємо вести діалог, аби переконати.

Що дозволяє нам говорити, що ми один народ?

Віталій Портников:

— Чи є ми одним народом на Заході та на Сході? Коли війна закінчиться ми зможемо задатись цим питанням. Якщо ми знайдемо відповідь — це буде збереження державності, якщо ми не знайдемо — ми розлучаємося. Ніяка Росія тут ні до чого. Що об’єднує тих і тих — одне уявлення про нормальне життя. Потрібен державний каркас, який би не заважав жити нормальним життям відповідно до власних уявлень. А далі, будуємо ту країну, яку ми хочемо тут, а вони на Сході будують Україну таку, яку їм хочеться в себе. Потім, ми подимивося який проект переможе.

Співчуття Церкви

Віталій Портников:

— Не було нікого крім церкви, хто взяв би на себе роль утішника, ніхто нікого не втішав. В нас чомусь цю роль взяла на себе Церква. Таке в Європі було 150 років тому. Ніхто з нас не сприймав, наче це було в минулому. Це звичайний анахронізм. Всі церковні інституції краще розбудовані, ніж суспільні — для мене це відкриття. УПЦ МП — написали листа Путіну про непідтримку війни! Але ми маємо спробувати дійти до сучасності, не виключаючи церкву. Церква не зможе розбудувати суспільні інститути, вона може допомогти у важкий момент. Я би не перебільшував унікальність нашої революції, аналогів було десятки 100-150 років тому. Наша Революція є запізнілою. Потрібно швидко подолати ту відстань, яка нас розділяє в історичному плані.

Маніпулятивна журналістика

Віталій Портников:

— Нічого хорошого в інформаційному полі під час президентської виборчої компанії на нас не чекає. Головні олігархічні канали будуть намагатися створити альтернативу «Батьківщині», а державні канали будуть підпорядковуватись «Батьківщині». Тут, на Заході буде те ж саме. Не має бути ілюзій. Боротьба за шоу Савіка Шустера — на «Першому» чи «Інтері» — це підтвердження. Одне діло, коли політики говорять в студії — це маніпулятивна журналістика, підміна політики. Коли почалася справжня політика на Майдані — ці люди поводять себе зовсім не так, як в студії. Коли стріляють, вони зовсім інші, й одразу бачиш чи є в кого щось за душею. У студію, наприклад, когось від Партії Регіонів відряджає штаб. Один раз запрошував на політклуб з ПР, вони приходили одне й теж повторють одне і теж, комами, абзацами. Під час виступу Януковича — Колісніченко регоче, а потім, в студії блискавично розповідає про нього. З ними потрібно розмовляти так, як вони розмовляють в кулуарах. А розмовляти з бандитами мовою політичної дискусії — не чесно. Так само, як і питати в Жиліна про його політичні погляди — у нього їх немає. Потрібно питати скільки йому платять і за яку суму він готовий піти геть.

Маніпулятивна журналістика має піти. А коли це станеться, ЗМІ стануть незалежними від олігархів, оскільки вони не зможуть більше впливати на суспільну думку та ЗМІ стануть їм не потрібні. В першу чергу до ЗМІ будуть ставитись як до бізнесу, а не як до інструменту впливу на політиків та суспільство.

Організатори бізнес-сніданку Break West: ТОВ «Юридична компанія «Ейч.Ді.Партнерз» та ГО «Свобода слова».

Партнери: «Арія Груп», «Уніка», «Твоє Місто» та Postpaper.

Інші матеріали на Postpaper
СЕРЕДОВИЩЕ

За останній тиждень мешканці Львова взялись за вирішення болючих питань: корупції, люстрації, реформ в освіті та культурі й інш.

08.03.2014
ПРЯМА МОВА

Наскільки банківська система може піддатись кризі, коли в Україну прийдуть інвестори, що буде з доларом? Очікування банкірів та підприємців Львова.

04.03.2014
НОВИНИ

В місті мовний протест в знак солідарності з мешканцями Сходу та Півдня.

25.02.2014
comments powered by Disqus